Вчора на нічному потязі, по дорозі  із Дніпропетровська, пообіцяв собі розібратись з деякими тарганами, тими що в голові. Хоча, слово "таргани" тут підходить не найкращим чином. Мені більше подобається формулювання "демони". Взагалі, неважливо, як це явище називати. Просто турнув коліном під дих свою сутність інтроверта і вирішив написати у себе в блогу. То ж хто на подібну тему задумувався, - enjoy, а бажаючі можуть підключатись до дискусії.

Я люблю називати речі своїми іменами, тому зараз (можливо) зламаю чиїсь погляди на життя. Ну значить так і буде. Ну так от. Немає ніяких демонів, тарганів чи ще якоїсь беліберди. Є наше "Я" і його прояви. Чим більше проявів, тим складніша людина. Мені так здається, я навіть переконаний. Чому ці самі прояви проявляються? Коли відбувається що-небуть в нашому житті, ми на це реагуємо. На це реагує кожне наше "Я". І буває так, що кожне по-своєму. Отак іноді трапляються когнитивні дисонанси. Ні, це не науковий висновок, і я не хочу зараз сперечатися з психологами чи вченими. А таку позицію я просто назву своєю власною маленькою правдою.

Так про що це я. Колись одна людина охарактеризувала мене як суміш трьох персонажів - одного реального і двох вигаданих - Стіва Джобса, Грега Хауса та Декстера Моргана. Для когось, можливо, така характеристика здалась би компліментом, але я іншої думки, бо мені чомусь здається, що від кожного мені дістались не найкращі якості. Але, знову ж таки, не суть. Суть в тім, що коли в мене такі когнитивні дисонанси відбуваються, я ніби як чую, що ця "чудесна" трійця влаштовує розбірки. Потім я приєднуюсь до дискусії, роблю висновки і приймаю рішення. Якось так це працює.

На прикладі вчорашнього дня діалог виглядав приблизно так. Близько першої години ночі, лежу на верхній поличці окремого купе, слухаю музику, абстрагуючись від зовнішнього світу і роздумуючи, що пішло не так. І тут...

Декстер: Добре залишитись на самоті. Можна не прикидатись.

Хаус: Ей! Перестань себе жаліти, ідіот!

Джобс: Він правий. Займись роботою, все інше не таке вже й важливе.

Я: А може, ви троє замовкните і я спокійно подумаю?

Хаус: Ти? Спокійно? Подумаєш? Навіть не знаю, яке із сказаних тобою слів виглядає тут самим безглуздим.

Декстер: Продовжуй прикидатися, що ти досі не вирішив!

Джобс: Вирішив - так дій! А краще зроби нарешті щось дійсно корисне.

Я: Ок-ок, ви всі праві. Тепер замовкніть.

Джобс: І правда, чому я витрачаю на цього ідіота свій час?

Хаус: Приєднуюсь. Перестанеш себе жаліти - звертайся.

Декстер: Ей, друже, ти ж знаєш, що насправді нас немає? Це все в твоїй хворій голові. Ласкаво просимо!

Я: От і поговорили. Дякую, хлопці!

Не буду розповідати переідсторію, бо нікому воно не треба. І післяісторію теж, по тій же причині. Але кожен сказав як мінімум одну правильну річ, які можна назвати тезисними:

1) Не треба себе жаліти, що б не трапилось;

2) Не знаєш, що робити - займись роботою, яку ти любиш;

3) Якщо ти вже прийняв рішення, так навіщо робити вигляд, що це не так.

Ну і на худий кінець пара слів (розшифровка?) про все написане вище. Як там кажуть: всі персонажі вигадані, а історія не має жодного відношення до реального життя. Про які рішення мова? Про такі, що більшості людей можуть здаватись тяжкими. По-перше, більше місяця був у роздумах чим можу допомогти нашим хлопцям в зоні АТО. Тепер знаю. По-друге, треба було розібратись, чому я досі не повернувся в Польщу і коли збираюсь повертатись. Розібрався. Ну і останнє... За цей місяць в Україні я встиг зробити багато речей, яких раніше не став би робити в принципі. Потрібно було розібратись, які з них були помилками, а які - ні. Це питання теж успішно вирішилось. Що я хочу сказати. Не ганяйте своїх "демонів", не варто витрачати на це свого часу. А може навіть навпаки, варто до них прислухатись. Тому що немає ніяких демонів, тарганів чи ще якоїсь беліберди. Є наше "Я" і його прояви.©